Автор player 
Дональд Трамп, Володимир Путін і Сі Цзіньпін прагнуть визначати майбутнє світу, проте дедалі частіше стикаються з опором, який не можуть подолати навіть за допомогою військової та економічної могутності своїх держав. Американський оглядач Девід Ігнатіус вважає, що за зовнішньою демонстрацією сили трьох лідерів приховуються проблеми, які можуть свідчити про поступовий занепад епохи одноосібного правління.
На перший погляд, світова політика сьогодні залежить від рішень кількох найвпливовіших лідерів. Навіть засідання Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку цього тижня може здаватися другорядною подією порівняно з боротьбою за вплив між Сполученими Штатами та Китаєм.
Проте Ігнатіус звертає увагу на суперечність: лідери, які намагаються нав’язувати іншим країнам власні правила, дедалі частіше не можуть досягти бажаного результату. Військова сила, економічний тиск і погрози не гарантують їм успіху, а спроби встановити одноосібний контроль породжують нові проблеми.
Оглядач називає це своєрідною «хворобою автократів», коли надмірна впевненість у власних можливостях призводить до серйозних стратегічних помилок. Найпоказовішими прикладами він вважає повномасштабне вторгнення Росії в Україну та військову кампанію США проти Ірану.
Путін, розпочинаючи вторгнення у 2022 році, розраховував на швидку перемогу. Натомість війна затягнулася, російська армія зазнала значних втрат, а Москва так і не змогла досягти початкових цілей.
Трамп, на думку Ігнатіуса, також припустився помилки, завдавши удару по Ірану в лютому. Попри застосування військової сили, протистояння не завершилося бажаним для Вашингтона результатом.
Під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН 22 вересня американський президент знову пригрозив знищити Іран, якщо той не капітулює. Оглядач розцінює подібну риторику як приклад небезпечного політичного блефу, до якого вдаються лідери, переконані у власній перевазі.
Сі Цзіньпін поводиться обережніше у військових питаннях, тому його прорахунки менш помітні. Однак, за оцінкою Ігнатіуса, китайський лідер стикається з проблемами всередині системи влади, яку сам намагається контролювати.
Від 2023 року в Китаї звільнили близько сотні високопоставлених військових, а п’ятеро із семи членів Центральної військової комісії втратили свої посади. Масштабні кадрові чистки, на думку оглядача, свідчать про глибоку недовіру між Сі та керівництвом китайської військової системи.
Він також припускає, що китайський лідер із пересторогою ставиться до технологічної еліти країни, вплив якої зростає разом із розвитком нових технологій.
Ще в лютому 2025 року колишній керівник британської розвідки MI6 Алекс Янгер попереджав про початок епохи, коли міжнародні відносини дедалі більше залежатимуть від домовленостей між впливовими лідерами, а не від загальноприйнятих правил і багатосторонніх інституцій.
Янгер порівняв цю модель із Ялтинською конференцією 1945 року, під час якої керівники трьох великих держав вирішували долю менших країн.
На його думку, саме так світову політику сприймають Трамп, Путін і Сі. Проте подальші події показали, що навіть наймогутніші держави не завжди здатні нав’язати свою волю іншим.
Одним із чинників, які змінили співвідношення сил, став розвиток безпілотних технологій. Дешеві дрони дозволяють країнам із меншими військовими ресурсами протистояти значно потужнішим арміям, зменшуючи перевагу дорогого озброєння.
Війна Росії проти України та американська військова кампанія проти Ірану, на думку Ігнатіуса, продемонстрували обмеженість традиційної військової могутності. Навіть великі арсенали не гарантують швидкої перемоги над противником, здатним використовувати нові технології.
Іншим прикладом стала спроба Трампа встановити контроль над Гренландією. Погрози американського президента щодо арктичного острова спричинили опір європейських країн, змусивши Вашингтон шукати компроміс.
Цього тижня сторони оголосили про план будівництва арктичної бази для посилення американської військової присутності в Гренландії відповідно до оновленої угоди 1951 року. Ігнатіус звертає увагу, що подібний компроміс Данія пропонувала ще рік тому.
Китай також не зміг домогтися поступок від сусідів за допомогою політичного та військового тиску.
Після заяви прем’єр-міністерки Японії Санае Такаїчі про можливу військову відповідь Токіо на напад Китаю на Тайвань Пекін виступив із різкою критикою. Однак японська очільниця уряду не відмовилася від своєї позиції.
Подібну реакцію продемонстрував президент Філіппін Фердинанд Маркос-молодший, який не поступився китайським погрозам у Південнокитайському морі.
Ігнатіус вважає, що подібні випадки свідчать про зростання ролі держав, які не належать до найбільших світових центрів сили, але здатні захищати власні інтереси всупереч тиску могутніших країн.
Ще одним обмеженням для трьох лідерів оглядач називає відсутність зрозумілих планів передачі влади наступникам.
Трамп залишається центральною фігурою політично неоднорідної коаліції MAGA, тоді як серед можливих наступників Путіна немає помітних політичних діячів. Сі Цзіньпін, своєю чергою, чинить опір поверненню до колективного керівництва, яке існувало в Китаї до його приходу до влади.
Проблема наступництва, за оцінкою Ігнатіуса, може стати особливо гострою в міру зміни поколінь політичних лідерів. Навіть якщо нинішні керівники залишатимуться при владі ще тривалий час, їхні держави рано чи пізно зіткнуться з необхідністю визначати подальший політичний курс.
Водночас на міжнародній арені дедалі помітнішу роль відіграють країни, які намагаються протистояти тиску найбільших держав.
Серед таких політиків Ігнатіус виділяє прем’єр-міністра Канади Марка Карні, який виступив проти тарифної політики Трампа. Його промову в Давосі оглядач розглядає як можливий орієнтир для міжнародних відносин, у яких менші держави активніше захищатимуть власні інтереси.
При цьому послаблення впливу окремого лідера не обов’язково означає втрату могутності його країною. Ігнатіус наголошує, що навіть якщо політичний вплив Сі Цзіньпіна зменшиться, Китай залишатиметься одним із головних світових центрів сили.
Оглядач згадує травневий візит Трампа до Пекіна, під час якого Сі представив своє бачення подальшого зміцнення Китаю. На думку Ігнатіуса, довгострокові можливості китайської держави не варто ототожнювати виключно з політичним майбутнім її нинішнього керівника.
Три великі держави також стикаються з економічними труднощами, борговим навантаженням, корупцією та технологічними змінами, які неможливо повністю контролювати політичними рішеннями.
Особливе місце серед таких викликів посідає штучний інтелект. Його розвиток змінює економіку, військову справу та міжнародну конкуренцію, створюючи нові можливості й ризики навіть для держав із найбільшими ресурсами.
Ігнатіус вважає, що політичні лідери мають усвідомлювати обмеженість власної влади та неможливість повністю керувати перебігом світових подій.
За його оцінкою, Трамп, Путін і Сі ще можуть залишатися впливовими постатями протягом багатьох років, а наслідки їхнього правління відчуватимуться значно довше. Водночас оглядач наголошує, що нинішня політична система не є незмінною, а майбутнє міжнародних відносин не обов’язково визначатимуть ті самі лідери, які домінують сьогодні.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover