Автор player 
У гірському штаті Мегхалая на північному сході Індії мости не лише будують, а буквально вирощують. Місцеві громади спрямовують повітряні корені каучуконосного фікуса через річки та яри, поступово перетворюючи їх на міцні живі переправи.
Традицію протягом багатьох поколінь зберігають корінні громади кхасі та джайнтія. Такі мости особливо потрібні під час сезону мусонів, коли невеликі річки та яри перетворюються на бурхливі потоки.
Для створення переправи на березі висаджують Ficus elastica. Коли дерево випускає довгі повітряні корені, їх поступово направляють до протилежного берега за допомогою бамбукових або пальмових конструкцій.
Досягнувши землі, корені укорінюються, а нові пагони знову вплітають у майбутній міст. З роками конструкція стає дедалі товстішою та міцнішою.
Особливу роль відіграє іноскуляція — природне зрощення рослинних тканин. Корені, які тривалий час щільно контактують між собою, можуть зростатися та утворювати єдину систему.
При цьому дерево продовжує реагувати на навантаження вторинним ростом. Тому на відміну від звичайної споруди живий міст із роками не просто старіє, а за належного догляду може ставати міцнішим.
Науковці детально досліджували десятки таких конструкцій, фотографували їх і створювали тривимірні моделі. За даними досліджень, окремі живі мости сягають понад 50 метрів завдовжки та можуть існувати кілька сотень років.
«Стійкі мости з тісно переплетених коренів можуть сягати понад 50 метрів завдовжки й існувати кілька сотень років», — пояснював професор Технічного університету Мюнхена Фердинанд Людвіг.
Будівництво такої переправи не закінчується після того, як нею вперше можна перейти річку. Люди продовжують спрямовувати нові корені, зміцнювати слабкі місця та змінювати конструкцію, тому догляд за одним мостом може переходити від покоління до покоління.
У Мегхалаї таким способом створюють не лише мости. Живі рослини використовують для драбин, сходів, платформ і конструкцій, які допомагають захищати схили від ерозії та зсувів.
Культурний ландшафт живих кореневих мостів Мегхалаї вже внесений до попереднього списку ЮНЕСКО. За даними організації, ці споруди допомагають підтримувати сполучення та стійкість до природних стихій для понад 75 віддалених сіл.
Тож те, що спочатку виглядає як незвичайний природний феномен, насправді є складною технологією, яку люди вдосконалювали століттями. Головна її особливість у тому, що матеріал для мосту залишається живим і продовжує рости разом із самою конструкцією.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover